Худліт

«Соняхи» — про тих, хто першими постав на полях української журби

Надворі падає дощ зі снігом — неприємне поєднання початку грудня. В моєму наплічнику, окрім якихось гаджетів та речей — книжкові подарунки для дітей бійців, котрі стояли на Сході; але поспішаю я спочатку не на «Нову пошту», а на зустріч із тим, хто писав і пише, говорив і говорить про самих бійців української армії на передовій — в Донецькій та Луганській областях, там, де терористи і досі ведуть обстріли, і де теж, напевно, зараз падає дощ. Він називає вже полеглих тими, хто — «коли Україну огорнула непроглядна темрява, соняхами запалав на полях української журби». Його звати Андрій Зелінський, та львівським курсантам і бійцям українських батальйонів він відомий краще як отець Андрій — військовий капелан, священик УГКЦ, який з весни-літа 2014 року здійснює постійне служіння у зоні АТО.

Цей грудневий вечір він проводить не у храмі чи у військовому наметі — а спочатку у вінницькій «Книгарні Є» (тут збираються нечисельні місцеві журналісти та чимало бажаючих придбати й підписати книги), а згодом у місцевому Будинку офіцерів (тут аудиторія буде вже значно більшою, бо прийде чимало військових, волонтерів та небайдужих, котрі чули про книгу «Соняхи» чи вже прочитали її).

Священик, котрий став есеїстом — і тепер не лише допомагає зберегти силу духу та ясність помислів тим, хто тримає зброю вогнепальну, але й зміцнює щит зброї духовної на мирній території, озброєний словом та любов’ю — саме це слово, «любов», отець Андрій виводить у різних варіаціях, у різних реченнях та побажаннях на сторінках десятків примірників, допоки у залі «Книгарні Є» юрмляться люди. Більшість із них не є солдатами — але розуміють, про що йдеться на кожній сторінці «Соняхів». Адже книга ця безумовно чесна, не містить жодного рядка літературного вимислу чи «зафарбовування плям».

Це — діалог про тих, кого вже немає. Розповідь про тих, хто усміхнено, натхненно, навіть трошки хвацько дивиться із мирних та військових світлин зі сторінок цієї книги. Про тих, кому з осені 2014 року назавжди буде 22, 25, 28.

Поля Донбасу у мирні часи були заквітчані соняхами; саме їх побачили бійці у Попасній, Іловайську, Новоазовську, поблизу Аеропорту та на підступах до Луганська у липні-серпні 2014 року. Поля Донбасу у часи війни розквітли ранами воронок від вибухів — та соняхами яскравих життєвих доль, котрі дочасно обірвалися біля цих міст та місць. Але отець Андрій Зелінський починає говорити до присутніх у «Книгарні Є» — і не згадує про них із пафосом чи мукою, а говорить як про тих, що назавжди є, просто десь незримо. Бо за його словами, цього потребують ті 70 тисяч, що нині, під дощем, снігами та вітром стоять насторожі вздовж фронту; а ми ж маємо постати для них надійною опорою тут, у тилу. І не забувати ні про живих, ні про тих, що відійшли у вічність.

Кажуть, на війні не буває атеїстів; але отець Андрій говорить, що і атеїстів він зустрічав, не намагався ніколи нікого навернути до Бога чи до церкви — натомість, просто говорив із усіма, допомагав збагнути, для чого вони стоять тут і переживають те, що доводиться переживати. За його спогадами, після однієї із розмов із військовими, до нього підійшов майже 40-річний солдат і сказав: «Ви правильно зазначили — вони тут тому, що ненавидять; ми тут тому, що любимо». Любов до власної землі, родини, народу, нації та країни — достатня причина, аби не втрачати віру. А віра (не релігійність, а саме віра) потрібна навіть атеїстам та агностикам.

«Свідки надії», «Батько» та «Лист брату» — одні із найпотужніших есе у книзі «Соняхи». Усі ці історії, на жаль, не є продуктом творчої уяви і трапилися насправді. Але для того, аби збагнути сутність цієї війни та впливу її на людські долі простих українців, і такі важкі історії потрібно знати і пам’ятати.

В книгарні більшає людей, до отця Андрія вже простяглася вервечка із бажаючих отримати автограф — а я дякую за свій примірник «Соняхів», прощаюся, полишаю приміщення і виходжу в сутінки. Проте мені не темно: найголовніше світло сьогодні несу у наплічнику, під сіро-жовтою обкладинкою від «ВСЛ».

Джерело: 5Books.org

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Прокоментували