Книжкова культура

Коридор, яким ми йдемо

Автори «Як писати про культуру» вийшли на «Спільнокошт» для фондування онлайн-журналу KORYDOR

Складний не той час, в який суспільство балансує між війною, економічною кризою та потребою пережити черговий уряд. Складний той час, коли суспільству непотрібні люди, що говорять, пишуть і формують культурні тенденції в країні. На щастя, події минулих двох років доводять: коридор, у якому опинились події та видання зі світу культури, не такий вже й вузький.

З усіх боків, наче пагони після дощу, почали рости блоги, проекти, локальні фестивалі, читання, літературні клуби, виставки. Цими днями столицею вирує Книжковий Арсенал, той, що зумів перетворити Київ на третю книжкову столицю. За деякий час на нас чекає літературно-музичний «Ї», а згодом гостей з Галицького П’ємонту та «матері міст руських» прийме Вінниця — Intermezzo відбудеться наприкінці травня. Відбувається навколо нас усе те, чого ще 4-5 років тому уявити не можна було.

2010 року, коли я поринув в читання тогочасного сучукрліту та пошук цікавих проектів, які би писали не лише про літературу, але й про тогочасні українські реалії загалом, KORYDOR став тим першим майданчиком, який мені вдалося відшукати. Це було щось абсолютно нестандартне для того часу — і разом із тим дуже надихаюче; бо виявилося, що окрім канонічних «стовпів» та контркультурщиків, крім кількох розпіарених та «широко відомих у вузьких колах» імен, українська сучасна культура — це багатогранне явище, яке зростало разом із тими, хто стежив за усім перебігом подій, за її зростанням, трансформацією, пошуком нових змістів та напрямків.

Проектові Віри Балдинюк вдалося практично неможливе — пережити режим Януковича, дві економічних кризи та період, коли всім було «не до культури». Більше того: лонгріди, які тепер роблять навіть електронні аналоги газет-«районок», в 2012 — 2013-му саме KORYDOR презентував читачам не стільки із комерційних чи маркетингових, скільки з ідейних міркувань. Якось так сталося, що редакція цього проекту повірила, що є в Україні люди, яким важливий довгий, насичений, сповнений змістів та фаховості текст. Можливо, через те, що серед команди, що творить це інтернет-видання, є куратори й історики мистецтва, культурологині, мандрівники, художники й дослідники, літературні критики. Одним словом, всі ті, хто фахово може говорити про фахові речі (бо 80% сучасної журналістики та блогосферу про культуру є аматорством, межею між хобі, захопленням та потребою знайти своє місце в літературному процесі, в мистецькому процесі, в сучасному переплетінні субкультур чи кодові Міста, В Якому Живеш).

Дуже важко втиснутися у вузький коридор, коли навколо тебе вирує потік подій, думок, рецензій, суне натовп експертів, немов східна орда, що змітає все на своєму шляху, включно із здоровим ґлуздом (а він, останній, нам ой як потрібен нині). Проте KORYDOR зумів зробити і це — виокремити головне, побудувати нішеву журналістику, присвячену культурі, достатньо «вузьку», аби не перетворюватися на «журнал про все на світі»; і достатньо широку, аби розширювати світогляд тих, хто шукав відповідь на питання «а що ж відбувається в сучасній українській та європейській культурі просто зараз?» Недивно, що саме цей колектив уклав книгу «Як писати про культуру» — і вона стала успішним українським нон-фікшн проектом 2015 року (навіть попри обмежений тираж).

Зараз наше суспільство йде не самим простим шляхом — але усім нам потрібен коридор, яким можна подолати цей перехідний період: поміж зневірою та культурною «розхристаністю» всевір’я, поміж капіталізмом намірів та соціалізмом прагнень, якщо хочете (бо одні й ті ж люди радять в соцмережах читати Айн Ренд і виступають за легалізацію концепції безумовного базового доходу, не вбачаючи суперечностей у цьому). Цей коридор — у дослідженні та тлумаченні культури. У текстах, які спонукають думати, а не просто рефлексувати та підхоплювати накинутий наратив з ярликами «зрада», «перемога», «лайк», «не-лайк».

Саме тому закликаю вас підтримати журнал, який справляється на сьогоднішній день із цією задачею чи не найкраще. Бо коли в країні ніхто не переймається культурою, нею почнуть перейматися чиновники — а ви ж знаєте, що тоді виходить (Мінкульти Кулиняка та Кириленка продемонстрували це в усій красі). Ось чому нам потрібен KORYDOR.

Підтримати журнал на платформі «Спільнокошт» >>

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Прокоментували